Приветствую Вас Гость | RSS

Дарина ЛЫЖЕНКО Кондратовская школа

Вторник, 25.09.2018, 14:31
Главная » Файлы » Мои файлы

УРОК 14. РОСІЙСЬКИЙ БАЛЕТ.
29.05.2014, 00:11

УРОК 14. РОСІЙСЬКИЙ БАЛЕТ.

 

 

1.3.4. Сезон 1917

Повернення дягілєвського сезону на колишні позиції почалося в 1917. Мясін відчував себе все більш впевнено в якості хореографа - поставлені ним вистави були насичені новаторським духом і чудово прийняті в Парижі і Римі. Це були симфонічна картина Стравінського "Феєрверк" і балети "Жінки в хорошому настрої", "Російські казки" на музику Лядова з декораціями подружжя Гончарова-Ларіонов і "Parade". Автор концепції та лібрето балету Parade (букв. переклад: "Виступ зазивав") - Жан Кокто, хореограф і виконавець однієї з головних ролей - Леонід Мясін, композитор - Ерік Саті, а декоратором виступив Пікассо (на той час він вже давно покинув Іспанію). Гійом Аполлінер так описував цей балет:

  Це сценічна поема, яку новатор музикант Ерік Саті переклав у дивовижно експресивну музику, таку чітку і просту, що в ній не можна не впізнати чудово прозорого духу самої Франції. Художник-кубіст Пікассо і найсміливіший з хореографів, Леонід Мясін, виявили його, в перший раз здійснивши цей союз живопису й танцю, пластики і міміки [3].  

Після закінчення сезону трупа виїхала гастролювати в Південну Америку (без Дягілєва і Мясіна), потім, вже в повному складі, побувала з концертами в Португалії, які, однак, довелося перервати через що почалися там заворушень. Загострена політична ситуація в Європі зробила неможливим і приїзд до Францію, тому паризького сезону в 1918 не було.

 

1.3.5. Сезон 1919

У вересні 1918 трупа Дягілєва прибула на гастролі в Великобританію і затрималася там на рік. В Лондоні ж у липні 1919 були представлені публіці два нові балету - "Чарівна крамниця" і "Треуголка", декораторами яких відповідно виступили Андре Дерен і Пікассо. Останню річ Мясін поставив, надихнувшись темпераментними андалузьких танцями. Провідну партію повинен був виконувати іспанець Фелікс Фернандес, однак за кілька тижнів до прем'єри трапилася трагедія - Фернандес зійшов з розуму, і його роль танцював сам Мясін [9]. Успіх цих постановок, особливо після важкого 1918, надихнув Дягілєва, і в грудні-лютому він відновив сезони у Франції. Крім уже згаданих постановок, в паризькому театрі Гранд-опера пройшов балет "Пісня солов'я", мясінская інтерпретація "Солов'я" Стравінського, до якого Анрі Матісс створив нові декорації замість втрачених робіт Бенуа.

 

1.4. Криза

1.4.1. Сезон 1920

З 1920 поновилися репетиції в Монте-Карло. Мясін було поставлено три вистави - "Пульчинелла" на музику Стравінського в декораціях Пікассо, нова версія "Весни священної" і опера-балет "Жіночі примхи", - які були прекрасно зустрінуті глядачами в Лондоні і Парижі. У цьому році, однак, трупа знову залишилася без хореографа - Дягілєв посварився з Мясін, і той поїхав.

1.4.2. Сезон 1921

Унаслідок розриву з Мясін в 1921 була випущена всього одна нова постановка - балет "Шут" на музику Сергія Прокоф'єва. Михайло Ларіонов умовив Дягілєва довірити йому не тільки декорації, а й хореографічну сторону балету, чому постановка ледь не провалилася. Крім того, була представлена ​​танцювальна сюїта "Квадро фламенко" з декораціями Пікассо - вісім традиційних іспанських танців у виконанні запрошених іспанських артистів.

Восени Дягілєв привіз до Лондона "Сплячу красуню", запросивши виконати провідну партію балерину Ольгу Спесивцева. Цю постановку прекрасно прийняла публіка, але разом з тим вона поставила Дягілєва в катастрофічне становище: прибуток від зборів не відшкодувала витрат. Дягілєв опинився на межі розорення, артисти почали розбігатися, і його антреприза ледь не припинила свого існування. На щастя, на допомогу знову прийшла міся Серт. Вона була дуже дружна з Коко Шанель, яка настільки надихнулася справою Дягілєва, що пожертвувала на відновлення його трупи значні кошти. До того часу з Києва емігрувала Броніслава Ніжинська, молодша сестра Вацлава Ніжинського, яку Дягілєв вирішив зробити новим хореографом своїх сезонів. Ніжинська ж запропонувала оновити склад трупи її київськими учнями. У той же період відбулося знайомство Дягілєва з Борисом Кохно, що став його особистим секретарем і автором лібрето балетів нових.

 

1.4.3. Сезон 1922

Незважаючи на приплив нових творчих сил і владнається грошові питання, сезон 1922 поки не можна було розцінити як повноцінне відродження дягилевських сезонів. Опера Стравінського "Мавр" і поставлений Ніжинської балет "Лиса" не мали успіху і були вилучені з репертуару. Сподобався публіці лише одноактний балет "Весілля Аврори", третій акт - скорочена версія зайво монументальної "Сплячої красуні" у старих декораціях Бенуа до "Павільйону Арміда".

1.5. Відродження

1.5.1. Сезон 1923

У січні 1923 в Париж прибули п'ятеро молодих танцівників з Києва (і в їх числі Серж Лифар, майбутній фаворит Дягілєва), які незабаром приступили до репетицій в Монте-Карло. Програма цього року складалася переважно з старого репертуару, що включав в себе тільки одну новинку - балет "Свадебка" на музику Стравінського, - яка стала центром сезону і здобула бурхливі овації публіки.

1.5.2. Сезон 1924

Сезон 1924 вийшов набагато більш насиченим. Наприкінці попереднього року Ніжинська поставила відразу кілька нових балетів - "Спокуса пастушки", "Лікар мимоволі", "Надокучливі", "Лани" і "Блакитний експрес", і цей сезон став апогеєм (і одночасно фіналом) її діяльності в трупі Дягілєва. Найбільш вдалими вийшли дві останні постановки, особливо танцювальне оперета "Блакитний експрес" на лібрето Жана Кокто, над декораціями і костюмами якого працювали Лоран, Пікассо та Шанель. Дягілєв розраховував цим балетом почати "нову епоху сучасного неореалізму з перетворенням його в танці " [3], проте Ніжинська, мабуть, не виправдала повною мірою його очікувань і тому незабаром пішла з трупи.

Прем'єри балетів укупі зі старим спектаклем "Жіночі примхи" під новою назвою "Чімарозіана" пройшли в січні в Монте-Карло і повторилися влітку в Парижі. Крім того, в плани Дягілєва входило проведення цілого ряду фестивалів у різних країнах Європи, в рамках яких він збирався представити не тільки балети, а й симфонічні, камерні і оперні концерти, а також провести ряд художніх виставок. Ці заходи йшли паралельно з основними сезонами аж до 1928.

 

1.5.3. Сезон 1925

Частина постановочних робіт у новому сезоні 1925 Дягілєв збирався доручити своєму новому протеже Лифарю, проте у результаті визнав його ще занадто недосвідченим і запросив тимчасово приєднатися до трупи Леоніда Мясіна. Поки Лифар розучував свої перші провідні партії (з цього року він почав виконувати соло в кожному сезоні), Мясін поставив два нових балету - "Зефіру і Флору" і "Матросов" на музику Жоржа Оріка, дуже добре прийнятого глядачами. Крім того, в цьому сезоні дебютував як балетмейстера Джордж Баланчин. Він емігрував з Росії після закінчення Театрального училища при Маріїнському театрі і, співпрацюючи з Дягілєвим, багато в чому збагатив хореографію його сезонів. Зусиллями Баланчина була оновлена ​​постановка "Пісні солов'я" і створений комічний балет "Барабой". Після закінчення паризького сезону трупа Дягілєва знову побувала з гастролями в Лондоні, де публіка захоплено прийняла "Барабой".

 

1.5.4. Сезон 1926

На початку 1926 антреприза Дягілєва знову зіткнулася з труднощами - не вистачало коштів, пішла зі скандалом балерина Віра Немчинова. У результаті Дягілєв взяв позику і, подолавши депресію, зайнявся новим сезоном. Новинок було дві (обидві в постановці Баланчина) - "Пастораль" і "Чортик з табакерки" на музику Саті. Крім того в репертуар був включений балет "Ромео і Джульєтта", хореографом якого виступила Броніслава Ніжинська - і вона, і Мясін періодично гастролювали з "Російським балетом". Балет був поставлений в новаторському дусі і спочатку шокував публіку. Декорацію замінювали завіси, розписані Хуаном Міро і Максом Ернстом. Артисти виступали в репетиційних трико і туніках, їх руху були скупими і мінімалістичними. На прем'єрі "Ромео і Джульєтти" сталася пригода, яка зробила, втім, відмінну рекламу балету. Сюрреалісти, на чолі з Андре Бретоном і Луї Арагоном, публічно засудили Міро і Ернста - взявши участь в роботі над балетом, вони нібито зрадили ідеї вільного духу і продалися Дягілєву - і мало не зірвали прем'єру.

По завершенні сезону трупа Дягілєва поїхала до Лондона, де давала уявлення цілих півтора місяці. Відповідно до спогадів Сержа Лифаря, гастролям супроводжував шалений успіх:

  Більше блискучого, більш тріумфального лондонського сезону я не запам'ятаю за всі роки свого життя в Російському балеті Дягілєва: нас буквально носили на руках, закидали квітами та подарунками, всі наші балети - і нові, і старі - зустрічалися захоплено і вдячно і викликали нескінченну бурю оплесків [3].  
 

1.5.5. Сезон 1927

В 1927 Дягілєв почав поступово холонути до балету, пристрасно захопившись колекціонуванням книг. Тем не менее, было создано два новых спектакля в экспериментальном ключе - "Кошки" и "Стальной скок" в постановке Мясина, которого Дягилев вновь привлёк к работе в труппе. Кроме того, в репертуар был включен балет "Меркурий", ранее поставленный Мясиным самостоятельно. Ведущую партию в "Кошках" - истории о любви молодого человека к женщине, которая превращается в кошку - должна была исполнять Ольга Спесивцева. Её участие было анонсировано в прессе, но перед началом парижского сезона она повредила ногу, и её спешно заменили на Алису Никитину, что, впрочем, не помешало зрителям прекрасно принять этот балет.

Т. В. Лукьянова
"Русские сезоны", 
(к 100-летию антрепризы). 
Гуашьтемпера2006.


Характер "Стального скока" на музыку Прокофьева во многом ставил дягилевские сезоны в рискованное положение. До премьеры было неизвестно, как отреагирует на него публика - это был пронизанный индустриальным духом балет о большевистской России, в замысле которого "отразилось увлечение художника-конструктивиста Якулова ( декоратора балета) музыкой машин, что сочеталось с гротесково-карикатурным изображением как персонажей, представлявших старую Россию, так примет нового быта" [10]. В Париже этот балет был принят прохладно, зато в Лондоне его ждал триумф.

 

1.5.6. Сезон 1928 года

Сцена из балета "Аполлон Мусагет". Исполнители: Лифарь, Данилова, Чернышева, Дубровская, Петрова

В 1928 году была выпущена последняя работа Мясина в дягилевских сезонах - балет "Ода". Его хореография не была близка Дягилеву, и он даже сомневался, стоит ли вносить "Оду" в репертуар. Хотя в итоге зрители благожелательно встретили этот балет, его затмила самая удачная вещь сезона - постановка Баланчина "Аполлон Мусагет" на шедевральную по мнению Дягилева [3]музыку Стравинского с декорациями Бошана и костюмами Коко Шанель. Зал устроил Лифарю, солирующему в этом балете, длительную овацию, и сам Дягилев тоже высоко оценил его танец[11]. В Лондоне "Аполлон Мусагет" был показан 11 раз - из 36-ти постановок репертуара (куда были включены и "Боги-попрошайки" на музыку Генделя, поставленные специально для лондонского сезона).

 

1.6. Смерть Дягилева

1.6.1. Сезон 1929 года

В мае и июне 1929 года в Монте-Карло и Париже прошли премьеры "Бала", "Блудного сына" и "Лисы" - постановки последнего сезона Русского балета Дягилева. "Лису" на музыку Стравинского уже ставила в 1922 году Бронислава Нижинская, но на этот раз обновить хореографию балета Дягилев поручил своему фавориту Лифарю, так как не расстался с мыслью сделать из него балетмейстера. Как постановка этого балета, так и ведущие партии в "Бале" и "Блудном сыне" удались молодому танцовщику, и публика "неистовствала" [3]. В июне и июле труппа Дягилева выступала в лондонском Ковент-Гардене. В репертуар была включена и " Весна священная ", вызвавшая волну негодования в 1913 году, но на этот раз с восторгом принятая зрителями. Затем в конце июля и начале августа прошли короткие гастроли в Венеції. Там здоровье Дягилева внезапно ухудшилось - из-за обострения диабета у него случился удар (инсульт), от которого он и умер19 августа 1929 года.

После смерти Дягилева его труппа распалась. Баланчин уехал в США, где стал реформатором американского балета. Мясин совместно с полковником де Базилем основал труппу "Русский балет Монте-Карло", которая сохранила репертуар "Русского балета Дягилева" и во многом продолжала его традиции. Лифарь остался во Франции и возглавил балетную труппу Гранд-опера, сделав огромный вклад в развитие французского балета.

Категория: Мои файлы | Добавил: Худкультура
Просмотров: 421 | Загрузок: 0 | Комментарии: 1 | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 1
Имя *:
Email *:
Код *: